Гуцульські музичні інструменти — давні голоси Карпат

10 Березня 2022

Гуцульщина — один із регіонів України, де старовинні традиції та народні промисли чудово збереглися до наших днів. Музичне мистецтво горян залишається одним із найцікавіших, заворожуючих аспектів тутешнього життя. Сьогодні ми розповімо про оригінальні народні інструменти, які можна побачити та навіть послухати під час поїздки до Карпат!

Трембіта

Трембіта — мабуть, найвідоміший гуцульський духовий дерев’яний музичний інструмент, який також визнаний найдовшим у світі. Виглядає він як тонка трубка, що злегка розширюється до кінця. Незважаючи на дивовижні розміри (до 8,5 м) інструмент дуже легкий. Він видає сильний та протяжний, досить високий звук, чутний на відстань до 10 км. Здавна трембіта брала участь у всіх важливих подіях життя гуцулів: народження та смерть людини, весілля, вигін худоби на пасовища тощо. Тому її виготовлення пов’язане з численними традиціями та повір’ями.

Так, для створення трембіти підходить тільки ялина-громовиця (дерево, уражене блискавкою), вік якої сягає 120–160 років. Вона має рік сохнути під карпатськими вітрами та сонцем, після чого стовбур необхідно одним ударом розрубати навпіл. Процес виготовлення трембіти тривалий і кропіткий, а справжніх майстрів цієї справи залишилося дуже мало. Послухати інструмент можна у музеї чи на одному з етнічних фестивалів краю.

Дуда (коза, хутро, баран)

Дуда — українська версія волинки, яка виготовляється зі шкіри теля або кози. У хутро вставляють ігрову трубку та кілька пищиків. Завдяки досить великому об’єму повітря музикантові не доводиться дмухати в резервуар безперервно, він отримує можливість підспівувати собі. Цей гуцульський інструмент колись був дуже популярним серед пастухів. Також на ньому грали в оркестрі Війська Запорізького. Українські національні волинки прийнято було прикрашати майстерно вирізаною з дерева головою кози, брязкальцями, яскравими китицями.

Кобза, бандура

Ці національні інструменти були поширені по всій території України з XVI ст., але в Карпатах їхня популярність зберігалася найдовше. Кобза та бандура схожі між собою та нагадують стародавні лютні. Але ці інструменти все ж таки мають суттєві відмінності. Кобза вважається простішим, істинно народним інструментом, що має 20–25 струн. Бандура — складніший і дорожчий виріб (65 і більше струн), який частіше можна було зустріти в багатих будинках.

Цимбали

Цимбали — плаский музичний інструмент, що видає мелодійний звук при постукуванні по струнах спеціальними паличками або пощипуванні. В Україні він поширився в XVII ст. Найчастіше звучання інструменту використовували як самостійний акомпанемент для танців, пісень або у складі перших ансамблів — «троїстих музик». Ці невеликі колективи зазвичай виступали на хрестинах, весіллях, народних гуляннях та інших урочистостях. Цимбали і сьогодні можна почути на великих гуцульських святах, фестивалях. Надзвичайно ніжне звучання струн надає мелодії особливих чарів.

Тулумбас

Тулумбас — ударний інструмент, корпус якого нагадує великий котел, а верх закритий туго натягнутою шкірою або щільною тканиною. Пара таких барабанів уже називається литаврами. Здавна тулумбаси використовувалися не лише заради краси музичних мелодій. Запорізькі козаки застосовували їх для комунікації (зокрема під час бою) та залякування противника. Найбільшого тулумбаса було встановлено на території Січі — в нього одночасно могли бити 8 людей. У гуцульській традиції такі барабани найчастіше використовувалися «у мирних цілях», а їхній глухий звук надавав музиці особливої урочистості.

Бугай (бербениця)

Дуже незвичайний музичний інструмент гуцулів, який виглядає як витягнуте барило, верх якого затягнутий шкірою. У центрі цього покриття закріплений пучок кінського волосся. Музикант різко, але не дуже сильно смикає за цей імпровізований хвіст, отримуючи незвичайні короткі звуки. Вважається, що бугай імітує рев бика, але сучасному слухачеві він швидше здасться схожим на уривчасте пихкання труби. Висота звуку залежить від того, на якій ділянці хвосту знаходиться рука музиканта. Процес гри виглядає дуже кумедно.

Козобас

Колоритний музичний інструмент з низьким і трохи глухим звучанням. Його вигадали українські селяни, коли запрошені музиканти вже розходилися, а гості вимагали «продовження бенкету». У порожнє відро встановлювали коромисло і з’єднували два елементи декількома струнами з дроту. Звук виймали за допомогою імпровізованого смичка, яким була проста палиця.

Згодом інструмент модифікували: в якості резонатора стали використовувати барабан, а більш акуратний гриф прикрасила різьблена голова кози. На неї часто кріпили металеву тарілку, щоб її дзвін відтіняв басистий голос козобасу. Цей гуцульський музичний інструмент швидко став популярним серед народних музикантів і навіть професійних колективів.

Дримба (Варган)

Це компактний інструмент — один із найдавніших на території України. Археологи знаходять такі вироби навіть під час розкопок шарів часів неоліту. Спочатку варган виготовляли із кісток тварин, але в Україні прижився саме металевий варіант. Інструмент може мати різну тональність, але звучить суто за наявності резонатора — ним зазвичай виступає ротова та носова порожнина музиканта.

Гра на дримбі подібна до медитації, тому такі вироби здавна вважалися невід’ємним атрибутом мольфарів (чаклунів та цілителів). Багато хто вірить, що вібрації, які інструмент передає людському тілу під час гри, мають лікувальну дію.

Гудок

Незважаючи на назву, гудок — струнний інструмент, який для гри ставили на коліна вертикально або притискали до грудей на кшталт скрипки. Порожній грушоподібний корпус збирали з дерева, а поверх натягували лише три струни. Інструмент виготовляли у чотирьох розмірах, що позначалися відповідно: гудочок, гудок, гудило, гудище. Для гри використовували дугоподібний смичок. Як наслідок виходить приємний теплий звук. Оригінальних старовинних екземплярів збереглося дуже мало, оскільки у XVII ст. указом патріарха було оголошено полювання на «бісові інструменти» — їх безжально знищували. Пізніше на зміну гудку прийшов більш складний виріб — скрипка. Сьогодні побачити оригінальні та реконструйовані гудки можна лише у музеях.

Колісна ліра

Інструмент прийшов в Україну з Європи, де колісна ліра колись звучала при дворах правителів. Це своєрідний гібрид скрипки та шарманки — звук виходить завдяки тому, що спеціальне колесо, що обертається вручну, чіпляє струни. Водночас музикант може затискати лади, перебирати струни пальцями. Інструмент видає відразу два звукові ряди: безперервне гудіння і мелодію, що виводиться на його фоні. В Україні з XVII ст. колісна ліра була частою супутницею кобзи, хоч і не мала такого соціального значення. Музиканти обробляли струни воском, щоби пом’якшити звук інструменту. Проте обмежені прийоми гри, технічні недосконалості завадили колісній лірі надовго затриматися серед популярних народних інструментів України.

Де можна побачити народні гуцульські інструменти?

Народні інструменти досі збереглися у багатьох гуцульських сім’ях. Щоб помилуватися найкращими зразками, послухати віртуозно виконані мелодії, краще завітати до спеціалізованих музеїв. Сьогодні для вільного відвідування відкрито дві приватні колекції. Перша знаходиться у Музеї гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів імені Романа Кумлика, друга — у музеї «У трембітаря». Обидві експозиції знаходяться у Верховині. Якщо ви збираєтеся відвідати одну чи дві виставки, варто заздалегідь погодити час візиту по телефону — екскурсії ведуть власники експозицій. Вартість вхідного квитка в обидва музеї символічна.

Тут ви зможете не лише побачити гуцульські музичні інструменти, а й послухати мелодії у живому виконанні. До деяких елементів експозицій можна доторкнутися і навіть спробувати зіграти на них під керівництвом екскурсовода. Ще одна велика виставка, але вже на території Закарпаття відкрита у приміщеннях Ужгородського замку. Вона може стати частиною великої екскурсії цією пам’яткою історії та архітектури.