Півлюкс “Кріпацтво” (Історія)

Селянство протягом багатьох столiть було найчисельнiшою верствою українського населення. Споконвiчною проблемою українського селянина був гнiт з боку великих землевласникiв-феодалiв, який найсильнiше проявився у запровадженi крiпосного права i панщини.

Крiпосне право це система правових норм, яка встановлювала залежнiсть селянина вiд помiщика. Крiпак був зобов’язаний вiдробити панщину в господарствi помiщика, яка поступово збiльшилась до 5-6 днiв на тиждень. Заборонявся перехiд селян вiд одного помiщика до iншого.

У вартість номеру включено:
- сніданок (шведська лінія)+гаряча страва на вибір з 08:00 до 10:30;
- гарячі джакузі під відкритим небом з панорамним видом на гори (4 джакузі);
- теплі басейни також під відкритим небом та з панорамним видом на гори (2 басейни)
(басейни будуть працювати з 22 квітня 2024)
- дитяча кімната з аніматором (09:00-21:00);
- паркінг.

Заселення в номер: з 14:00
Виїзд з номера: до 11:00

Увага!
* З домашніми улюбленцями відпочинок не дозволено.

Особливо сильним крiпосним гнiтом для українських селян вiдзначався перiод кiнця XVIII першої половини ХІХ ст., коли українськi землi входили до складу Росiйської імперії.
Пiсля лiквiдацiї Гетьманщини крiпацтво було введено у 1783 р. на Лiвобережжi, у 1796 р. на Пiвднi. В першiй половинi ХІХ ст. бiльше третини українських селян перебувало у крiпосницькiй залежностi вiд помiщикiв (дворян-землевласникiв).

Крiпосне право зобов’язувало селянина-крiпака виконувати певнi повинностi на користь помiщика за користування наданою помiщиком земельною дiлянкою (надiлом). В Українi, де природнi умови були сприятливими для сiльського господарства, повинностi для крiпакiв передбачали у першу чергу вiдбування панщини- робiт на помiщицькому полi. Панщина могла сягати 5 - 6 днiв у тиждень. Крiм того, помiщик мав право втручатися у особисте життя крiпакiв, продавати чи обмiнювати їх. Закрiпаченi селяни не мали право переселитись на нове мiсце без письмового дозволу помiщика. Закони Росiйської iмперiї дозволяли помiщикам продавати крiпака, обмiняти на будь-яке майно, розлучити чоловiка з жiнкою, батькiв з дiтьми. На практицi були поширенi випадки, коли помiщики програвали крiпакiв у карти, обмiнювали на мисливських собак тощо.

Державнi були у кращому становищi. Хоча вони сплачували державi подушний податок, їм можна було вiльно переселятись, вони мали бiльшi земельнi дiлянки нiж крiпаки.
Крiпосництво мало свої регiональнi особливостi. На колонiзованих землях Пiвдня України крiпакiв було вiдносно небагато, на Правобережжi, навпаки, крiпацтво мало давнi традицiї.
Саме в цьому регiонi антикрiпосницька боротьба українських селян була найбiльш активною. Найбiльш вiдомим селянським ватажком був легендарний У. Кармелюк.

Крiпосне право негативно вiдбилось на розвитку сiльського господарства. Хоча помiщики використовували безкоштовну крiпацьку працю, якiсть роботи крiпакiв на панському полi була настiльки низькою, що робила помiщицькi господарства малоефективними. Тим часом крiпаки не мали змоги ефективно обробити свої надiли, розмiри яких були недостатнiми для ведення ефективного господарства.
Крiпацтво гальмувало розвиток промисловостi. Адже крiпаки (бiльше третини сiльського населення) були прикрiпленi до землi, тому не могли переселитись в мiста та стати професiйними робiтниками. Як наслiдок розвивалась переважно харчова промисловiсть, у першу чергу цукрова галузь. Пiдприємства розмiщувались ближче до сировини, у селах, працювали на них переважно крiпаки, у перервах мiж сiльгоспроботами, тому робота на фабриках часто мала сезонний характер.
Нещадна критика крiпацтва одна з ключових тем у творчостi великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861 рр.), який сам народився в родинi крiпакiв.
Свої особливостi мало крiпосне право на захiдноукраїнських землях в кiнцi XVIII ст. в першiй половинi ХІХ ст.

Схiдна Галичина приєднана до складу Австрiї в 1772 р. внаслiдок першого подiлу Речi Посполитої. У 1774 р. Австрiя вiдiбрала в ослабленої Османської iмперiї Буковину. У 1770-1780-х рр. австрiйськi правителi Марiя-Терезiя та Йосиф II здiйснили реформи, спрямованi на пiдвищення освiтнього рiвня та зрiвняння мешканцiв у правах. У 1782 р. Йосиф II скасував особисту залежнiсть селян вiд помiщикiв. Вiдтодi вони отримали право самостiйно одружуватися, вибирати мiсце проживання, вiддавати дiтей на навчання. Імператор також чiтко визначив максимальнi розмiри панщини: три днi на тиждень i 156 днiв на рiк iз розрахунку на одне селянське господарство. Декретами наступних рокiв помiщикам заборонялося встановлювати будь-якi додатковi повинностi, збiльшувати свої маєтностi за рахунок селянських земель. Вони позбавлялися права судити селян. Цим займався спецiально призначений державний чиновник. Селяни отримали рiвнi з помiщиками права оскаржувати рiшення землевласникiв у судах.

Сiльським громадам поверталося право самоврядування та обрання сiльських старост. Був також виданий декрет про вiльне право сiльських громад користуватися громадськими землями: лiсами, пасовищами, рiками, ставами. Селяни нарештi отримали в постiйне користування земельнi надiли, якi вони утримували й обробляли. Проте цi землi не стали повною власнiстю селян. Вони не мали права їх заповiдати, подарувати чи продати без дозволу пана.

Спадкоємцi трону Йосифа II намагалися максимально вiдновити старi соцiальнi порядки. Кiлькiсть днiв панщини та iншi повинностi стали такими, як i ранiше. Незважаючи на офiцiйну заборону, помiщики почали застосовувати фiзичнi покарання селян.
На повернення старих порядкiв селяни вiдповiдали соцiальними протестами. Вони вiдмовлялися виконувати збiльшенi повинностi. На спроби силомiць примусити їх до того, селяни вiдповiдали дiями, якi часто переростали в селянськi заворушення. У Карпатах та Пiдкарпаттi дiяли опришки. Для приборкування непокiрних уряд залучав вiйська. Панщина в Австрійській імперії була ліквідована у 1848 році в наслідок революції. В Російській імперії кріпацтво існувало до 1861 року.

* Відпочинок з домашніми тваринами дозволено 500 грн/доба.